Місто, яке ділиться навпіл: як у Шанхаї створили науковий кампус за принципом живої клітини

Уявіть будівлю, яка не намагається здаватися монолітною. Навпаки — вона ніби розділяється, розростається, утворює нові зв’язки й залишає між собою простір для життя.

Саме таку ідею архітектурна студія BDP поклала в основу нового дослідницького кампусу фармацевтичної компанії Chia Tai Tianqing Pharmaceutical Group у Шанхаї. Архітектори звернулися до одного з найпростіших і водночас найпотужніших природних процесів — поділу клітини.

І результат виявився набагато цікавішим, ніж просто буквальна архітектурна метафора.

Не одна велика лабораторія, а маленьке місто

Новий кампус розташований у районі Hongqiao International Central Business District на заході Шанхая. Його загальна площа становить близько 186 000 квадратних метрів.

За масштабом це вже не просто офісний комплекс і навіть не звичайний науковий центр. Тут об’єднали дослідницькі лабораторії, адміністративні приміщення, конференц-функції та житло для співробітників. Саме тому BDP від початку проєктувала територію не як одну величезну споруду, а як своєрідний мініатюрний міський організм.

Усього кампус складається з чотирьох взаємопов’язаних будівель із різними функціями.

Два основні корпуси призначені для досліджень і розробок. До одного з них приєднаний менший блок із житлом для персоналу. Інший пов’язаний із вищою адміністративною будівлею, до якої також примикає конференц-центр.

Найвища будівля комплексу працює як своєрідний вертикальний орієнтир — архітектурна точка, яка допомагає зібрати весь кампус в єдину систему.

Але найцікавіше відбувається не всередині окремих корпусів.

А між ними.

Архітектура, яка поводиться як клітина

Якщо подивитися на комплекс зверху, його композиція нагадує процес, який знайомий кожному студенту-біологу: клітина готується до поділу, витягується, формує дві частини — і водночас не втрачає зв’язку між ними.

BDP використала цей принцип буквально як основу композиції.

Дві пари будівель виглядають так, ніби вони розходяться в різні боки, залишаючи між собою простір. Їх з’єднують криті скляні переходи, тому «поділ» тут ніколи не перетворюється на ізоляцію.

Це важлива деталь.

Адже наукова робота теж рідко відбувається в одному кабінеті. Дослідники переміщуються між лабораторіями, зустрічаються з колегами, обговорюють результати, проводять презентації, відпочивають і повертаються до роботи.

Тому архітектори фактично переклали принцип біологічного поділу на мову сучасного робочого середовища:

розділяти функції — але не людей.

Найрозумніша деталь ховається всередині лабораторій

Особливо цікавим є рішення дослідницьких корпусів.

Замість традиційного центрального ядра інженерні та комунікаційні ядра будівель рознесені до протилежних кінців. Завдяки цьому між ними залишається значно більше відкритої площі.

І це не просто естетичний прийом.

Великі вільні планування дозволяють змінювати лабораторні приміщення відповідно до майбутніх потреб. Якщо змінюється обладнання, команда або сам напрям досліджень, простір можна адаптувати без необхідності повністю перебудовувати будівлю.

Для наукового центру це особливо важливо.

Лабораторія, спроєктована ідеально під сьогоднішній експеримент, через десять років може виявитися незручною. Тому справді сучасна дослідницька архітектура має бути не лише міцною, а й здатною змінюватися.

У Шанхаї цю властивість заклали буквально в геометрію будівлі.

Серце кампусу — не лабораторія

Мабуть, найсимпатичніша риса проєкту полягає в тому, що його центром зробили не черговий технологічний блок.

У центрі розташований відкритий громадський простір.

Чотири будівлі формують навколо нього своєрідне «серце» кампусу. Причому воно не повинно залишатися закритою територією виключно для співробітників. Концепція BDP передбачає більш проникний кампус, який взаємодіє з навколишнім міським середовищем.

Це дуже сучасний підхід до архітектури наукових установ.

У минулому лабораторний комплекс часто асоціювався з контрольованим середовищем, закритими територіями та суворим поділом між «внутрішнім» і «зовнішнім» світом.

Тут логіка інша:

наука не ховається від міста — вона стає частиною міського життя.

Скляний міст замість довгого коридору

Ще один ефектний елемент кампусу — піднятий перехід на рівні другого поверху.

Він з’єднує різні частини комплексу, але виконує набагато більше функцій, ніж звичайний міст.

Це одночасно маршрут, місце зустрічі, простір для короткої перерви та можливість вийти назовні, не залишаючи робочого середовища. Архітектори передбачили тут поєднання внутрішніх і зовнішніх зон.

І саме в цьому проявляється одна з головних ідей проєкту.

Хороший дослідницький простір — це не нескінченна послідовність лабораторних столів.

Людям потрібні місця, де можна випадково зустріти колегу, продовжити розмову за межами лабораторії, випити кави, пройтися або просто на кілька хвилин змінити обстановку.